Технічний нафтовий парафін для виробництва синтетичних жирних кислот і хімічної промисловості

Нафтовий технічний хлорпарафін у нафтохімічній промисловості та присадок до мастил і виготовлення Лкм. (запах бензину)

Парафін — твердий матеріал, сформований кристалами, білого або, можливо, жовтуватого/сірого кольору з консистенцією, що схожа на віск. Ущільнений напівпрозорий продукт, склад якого — це насичені вуглеводні переважно з нормальною будовою.

За тактильного контакту відчувається певна жирність. Смачно-ароматичні характеристики немає. Який стан (рідкий, твердий або дрібнокристалічний), загалом, залежить від співвідношення об'ємів легенів і важких вуглеводнів у структурі. Незначна в'язкість досягається через розплавлення. Технічний парафін, до речі, не має у своїй структурі води, сірки, водорозчинних кислот і лугів, а також механічних домішок. Розчинність у водних і спиртових (метиловому та етиловому спиртах) середовищах не спостерігається.

Чим розчинити технічний парафін?

1. Використання органічних розчинників, включно з бензином або ефіром.
2. За допомогою мінеральних олив за високих температур.

Молярна маса — 300-450 г/моль,

Щільність — 0,880-0,915 г/см3 (за температури 15 °C).

Термосвойства:

• t плавлення — 45-65 °C,
• t кипіння — 322 °C,
• t спалахи — не менш ніж 160 °C.

Окислюється азотною кислотою, киснем повітря у разі досягнення та перевищення температурного режиму 140 °C, а також низкою інших окисників. У результаті формуються жирні к-ти, подібні до жиру, що міститься в рослинних і тваринах.

Твердий неочищений парафін може бути виготовлений (завдяки з нафти) із залученням таких методів: знежирення таких матеріалів, як гачі (сирі парафіни з олією в їх складі) і петролатуми (складні вуглеводоробні комплекси, які є результатом депарафінізації нафтових олій).

Сировина — дистилят високопарафінистих нафтопій.

депарафінізація за участю вибіркових розчинних середовищ (диметилкетон + бензол + толуол); карбамідна депарафінізація (актуальної під час створення дизпалива з низьким застиганням); адсорбція на молекулярних ситах (цеолітоподібних матеріалах). Іншими словами, виділення рідких парафінів С10-С18 на комірчастому синтетичному цеоліті. Чи виникає якась небезпека від розглянутої речовини? Загалом вона належить до четвертого класу небезпеки, особливих ризиків для людей у разі дотримання заходів безпеки не несе.

Водночас є горючим, а тому пожежонебезпечним матеріалом. ПДК його парів у робочому просторі становить 300 мг/м3 з розрахунку за вуглецем. У приміщеннях, де ведеться робота з парафінами, заборонено наявність відкритого вогню. Освітлення має передбачає вибухобезпеку. Щоб мінімізувати концентрацію шкідливих сполук у повітрі, необхідно обладнати виробниче приміщення припливно-витяжною вентиляцією. У разі займання тушкування водою заборонено. А взагалі особливих умов для зберігання й використання створювати не потрібно — щоб було регулярне провітрювання. Важлива властивість парафіну, що використовується з технічною метою — можливість транспортування й експлуатації в широкому температурному діапазоні. Йому підходять практично будь-які умови, зокрема агресивні середовища та висока вологість. Щоправда, потрапляння вологи перед роботою необхідно запобігати.

Зробити це легко — просто зберігайте в щільно закритому пакованні виробника на паллетах у сухих провітрюваних складах за оптимальної температури. Постачання цього вуглеводного продукту виробляються в різних варіаціях. Стандартне паковання — багатошарові мішки з паперу. Можливе також розміщення в термоусадковій плівці або ємностях. Транспортування може відбуватися різними транспортними засобами з реалізацією правил перевезення на кожному з них.

Якщо дотримуватися нескладних описаних вище умов, гарантійний термін придатності розглянутого матеріалу може становити 1-2 роки від дня виготовлення, залежно від різновиду парафіну та його виробника.

Застосування технічного парафіну Парафін застосування досить широке. Без нього важко уявити створення великого списку пром. продукції. Задіюється для різних технічних потреб, починаючи з виготовлення свічок, закінчуючи мастилом механізмів. Завдяки пластичності зазначеного матеріалу, до використання можна братися без особливої підготовки та не залучаючи жодних спеціальних засобів. За чинним ГОСТом виділяють 10 марок парафіну, що належать до різних класів і мають характерні форми випуску.

Технічному парафіну (твердому нафтопматеріалу) відведено у всьому цьому значуще місце. Мають на увазі парафіни Т-1 і Т-2, сфери застосування яких дещо відрізняються. Т-1 активно використовують під час виготовлення засобів побутової хімії, всіляких різновидів свічкової продукції, технічного паперу для просочення.

Експлуатація Т-2 більше концентрується в хімічному та нафтохімічному напрямках, а також у побуті. Зокрема, з нього створюють хлорпарафін — зв'язки та тиксотроп для хім. індустрії. Крім того, ним змащують ланцюги велосипедів, а в комплексі з бензином формують антикорозійні емульсії.

З інших галузей і процесів застосування хотілося б згадати такі: обробка (сушіння та просочення) деревини, надання дерев'яним заготовкам захисних властивостей, стійкість до згубних зовнішніх впливів, плюс залучення у виготовленні сірників; виробництво гумотехнічних виробів, зокрема шин (підвищує пом'якшувачем робочих матеріалів); виготовлення меблів (для змащування дерев'яних деталей, що піддаються тертю); формула фізика (повільнює нейтрони та сприяє виробленню протонів); лабораторна практика; косметичне та парфумерне напрямки (у косметології використовується для омолодження (очищення, вирівнювання, розгладження) шкіри обличчя, боротьби з прищами, шрамами та рубцями, догляду за руками, нігтями та ін.); текстильне виробництво (апретування тканин); взуттєва промисловість (вироблення кремів); створення різних пластичних мастильних олій, мастильних автомобільних олій та аналогічної продукції; гірськолижний спорт (це чудове мастило також для сноуборду та лиж); радіо- та електротехніка (просочення паперу та картону, необхідні для намотування на трансформаторні та конденсаторні котушки).